animals
elite line

Раби

Автор: OBS   
06.11.2014 02:55
Поделиться
Нравится

rab

Діма з Анжелою познайомилися вже коли були рабами, у фільтраційному таборі під Донецьком.

Укропи вивели всіх на якійсь розвалений стадіон і почали розбирати собі по двойко. Анжелин погляд впав на невеличкого, худющого Дімку і шось у дівочому серці ворухнулося.

- Іди сюди, бідако, бо пропадеш, - вона підтягла Дімона ближче до себе і притисла до дебелих грудей неначе матір немовля, - товаришу каратель, візьміть нас удвох, не розлучайте. Я сильна, за трьох працювати можу, а він без мене пропаде.

Сивий небритий укроп-кулеметник із напрочуд блакитними і жвавими очима глянув на дивну пару і махнув рукою.

- Ходіть зі мною, розберемся, усі ми люде.

Загалом до рабства Дімон навіть воював. Як почалося то він пішов і записався в ополчєніє. Йому видали удостовєрєніє і автомат. Бєрци й форму він роздобув вже сам "іменем Новоросії" увірвавшись до одного з секонд-хендів на районі. Дімона поставили на блок-пості "штрафувати" машини з чужими номерами. І все було нічого, доки Діма не попав у полон. Він зупинив буса з Дніпропетровськими номерами. А за мить зсередини вискочили укри, вибили автомат, затягли Дімона всередину і "дали по газам". Як же ж він кричав, як кричав, як же ж не хотілося помирати. Доки його довезли до якогось табору укропів, він морально зламався і вже ніколи не повернувся до нормального стану. Він плакав, як бачив людину у формі, хрестився, коли в поле зору потрапляв жовто-блакитний прапор, і падав долілиць від різкого звуку.

Щодо Анжели, то вона спочатку взагалі не була ні на чиєму боці. Аби жити не мішали, то й добре. Вона торгувала у магазині "Інтим", а оскільки людей було не дуже, то фактично днями дивилася телевізор. Анжелин світ "рухнув" коли вона побачила по ящику жінку, яка бачила як укропи розіп'яли маленького хлопчика. Цього чуйне Анжелине серце вже винести не змогло. Вона кинула "Інтим" і пішла працювати до козаків на кухню. Звісно, дебела гарна дівка одразу впала в око місцевій старшині, і дехто зоп'яну навіть намагався розпускати руки. Однак не даремно ж хазяїн "Інтима" свого часу економив на охоронці. Анжела могла будь-якого козака зігнути в баранячий ріг. За силу та легку вдачу, до Анжели прилипло поганяло "Атаманша". Саме через нього Анжела й постраждала. Коли в станицю увійшли укропи і козаки втекли, місцеві, мабуть шоб вислужитися перед новою владою, сказали командиру.

- А там вони, оно у шкільний столовці, атаманшу свою лишили!

Шо не казала Анжела, як не пояснювала, ніхто їй так і не повірив і її забрали в раби.

Новий господар посадив Анжелу і Діму в старий Опель і повіз. Години за три вони приїхали у якесь напівзруйноване підприємство. В свинцеве небо впиралися цегляні димарі та цехи з повибиваними вікнами. Неподалік стояло кілька "будок-вагончиків", як на будівництві.

- Займайте крайній, - махнув каратель, - відпочивайте, а завтра розберемося.
Діма з Анжелою повільно пішли до вагончика.

- Пощастило нам, - прошепотів Дімон, - навіть на цепку не припнув.

- Тихо, - цикнула Анжела, - мо забув?

Діма відкрив двері вагончика і побачив всередині буржуйку на якій стояв чайник і чотири двоповерхових солдатських ліжка. Зліва внизу, ближче до буржуйки, лежав чоловік. Побачивши гостей він підвівся на лікоть.

- Привіт компанії, я Жорік, - він простяг руку Дімону.

- Діма, - потиснувши той швидко смикнув долоню назад.

- Ви теж за розподілом?

- Ми цей, як його.., - зам'ялася Анжела, - ми раби.

- Хто?

- Раби, хто! - фиркнула Анжела.

Чоловік голосно розсміявся. Розсміявся так, аж скло у вікні задрижало.

- А, раби. Ну я б так це не називав.

- А як це називать? Еж по тєліку чітко чули, перед полоном, шо укропам пообіцяли по клаптику землі і два раба.

- Ну погодьтеся, відновлювати те, що розвалили треба? Треба. От і будете відновлювати Донбас. Як тільки відновите, так і по домівках.

- Увесь Донбас?

- Ну в вашому випадку ви – ось цей завод.

- А шо, потім може й відпустять?

- Ну не засолять точно.

- Ну слава Богу, - Дімон перехрестився і заплакав.

- Бач, - ласкАво штурхонула його в бік Анжела, - не такі страшні укри як їх малюють.

- Оно чайник гарячий, попийте. - Жорік натягнув куфайку й попростував до дверей, - Ща цигарок принесу. Тікать не варто, за це розстріл на місці.

Двері за Жоріком гупнули, в вагончику застигла гнитюча тиша.

- Ти ба, не такий вже й жах у цьому рабстві, - пробелькотів Дімон увіткнувшись обличчям у пружні Анжелені груди, - і матрас онде є і вода. А я спочатку так злякався, шо й не передать.

- Жалько тіко, шо телевізора немає, - прошепотіла Анжела.

Жорік постукав у двері найбільшого з вагончиків, який стояв трохи далі від інших

- Заходь! - пролунало з середини.

Жорік обтрусивши чоботи зайшов. Посеред вагончика стояв стіл, за яким сидів сивий небритий укроп з блакитними очима.

- То шо, як вони? - підвів він очі від паперів.

- Думаю повірили.

- Це добре, - посміхнувся блакитноокий.

Він встав з-за столу, потягся, розрівняв спину. Дістав з кишені побілку і набрав номер.

- Альо, інформаційна агенція «Росія сєгодня»? У мене повідомлення для Дмитра Костянтиновича Кисельова, - вояк міряв вагончик кроками з кутка в куток, - запишіть дослівно, це важливо. Отже. Діма, плацдарм для зйомок сюжету «раби на укровських плантаціях» готовий. Можеш висилати групу. Оплата як завжди.

Блакитноокий дав відбій і глянув на Жоріка.

- Бачиш як важко працювати у сучасному медійному світі?

- Бачу, - зареготав той, - а чого б тім «рабам» правду не сказати?

- А нашо? Ще бовкнуть кому, як не дай бо втечуть. А так – благодать.

Блакитноокий розстібнув форму і з під якої проглянула майка з написом «народжений в СРСР». Насвистуючи гімн Новоросії він відкрив пляшку горілки і налив собі і Жоріку.

- Ну? За рабовласників!

Чоловіки чокнулися і випили до дна.

Руслан Горовой

rab-2

 

 
Пластиковые окна. Продажа пластиковых окон
okna-rehau-ru.ru


саттелит
Мой стоматолог
Мирабель
Приволье