Коты - выставка
elite line

Патріот із Краматорська

Автор: OBS   
11.07.2015 10:55
Поделиться

stas

Однією з найцікавіших зустрічей під час мого нещодавнього перебування на Донбасі була зустріч із Станіславом Чорногором, головою правління Краматорської міської громадської організації «Фонд розвитку громади». Я попросив краматорчанина висловити свою точку зору щодо нинішньої ситуації. Принаймні, на звільнених територіях.

«Чому зупинилося просування сепаратистів? Тому що зникла опора в особі місцевих сепаратистів, — вважає пан Станіслав. — В будь-якому випадку вона суттєво зменшилася. Піти в рішучий наступ і ввести війська на контрольовані Україною території Донецької і Луганської областей Путін, звичайно, може. Але ж захоплену територію треба буде контролювати. Якщо росіяни захоплять якусь територію і їм не буде на кого обпертися, то який тоді сенс окупації? Путін отримає партизанську війну в чистому вигляді. Це буде, як в Чечні, тільки значно гірше. Адже кавказці відрізняються від росіян, а українці виглядають як свої... Або ж тоді, щоб не помилитися, доведеться всіх мешканців окупованих територій апріорі вважати ворогами Росії. Але ж і такий підхід не є конструктивним! Звичайно, «засвіченим» українським активістам у своїх рідних містах робити немає чого — їх одразу репресують або ж фізично знищать. Але ж частина людей спеціально не «світиться»... Вони нікуди не ходять — ні на мітинги, ні на зібрання патріотичної громадськості. А ось партизанити будуть. Або, як мінімум, працюватимуть на українську розвідку. І що найгірше для окупанта — цим буде займатися чимало жінок».

Станіслав Чорногор відкидає зв’язок між нашим Майданом та анексією Криму і розв’язаною Росією війною. «Росія почала розробляти плани анексії Криму одразу після російсько-грузинської війни, — упевнений він. — Прекрасно пам’ятаю, що термін «Донецька республіка» з’явився ще раніше — 2006—2007 рр. Приблизно в той же час у нас з’явилися перші георгіївські стрічки і почали мусувати тему «фашизму» і «антифашизму». Так що спроби анексії були б і без Майдану».

До речі, поділився пан Станіслав і кримським спогадом: «Минулого року, коли на півострові з’явилися «зелені чоловічки», я працював у польовій правозахисній місії, займався супроводом військових, а також моніторингом дотримання прав людини... Якось ми поїхали до Севастополя, до українського військовослужбовця. Сам він походить з німців Поволжя, але водночас є великим патріотом України. Цю людину можна назвати однією з перших жертв російської окупації. Його кілька днів тримали в полоні російські ФСБшники, допитували. Після цих допитів, він довго лежав у госпіталі, було побоювання, що втратить зір. Але він і зараз воює за Україну, був захисником донецького аеропорту... Тоді саме відбулися вибори в Севастополі, і городяни нам розповідали про листівки, які були розклеєні містом. У них йшлося, які захмарні пенсії і зарплати їх очікують, коли Крим стане російським. Ми з супутницею оглянули кілька будинків, обійшли понад тридцять під’їздів, знаходили різні листівки, але саме ці були вже зірвані. Стало зрозуміло, що це маніпуляція, але багато севастопольців на неї клюнули. І зрозуміло, чому листівки висіли недовго. Бо досвідчені політтехнологи знають, що з часом ці листівки можуть бути використані проти їхніх авторів».

Говорили зі Станіславом і про заходи для зближення українців звільнених земель Донбасу та інших регіонів країни. Чорногор схвалив озвучену мною ідею (мені, до речі, підказали її краматорчани), щоб із Західної України на звільнені землі Донбасу їхали молоді вчительки зі Львова, Полтави, Одеси... «Головне, щоб вони були патріотами. Варто пробувати!» — говорить чоловік. Я поставив і таке запитання: чи не варто для зближення Донбасу з рештою України використовувати ті історичні фігури, які можуть бути прийнятними і на сході, і на заході? Скажімо, Михайло Петренко, автор пісні «Дивлюсь я на небо», родом зі Слов’янська. Його і у Львові вважають своїм. А відомий актор і кінорежисер Леонід Биков з Краматорська? Бикова також добре сприймають у Львові, незважаючи на виразну «радянськість» його фільмів. Але він не шовініст, і для галичан це важливо.

«Якщо це, загалом, буде прийнятно для інтелігенції, то мало що дасть, коли говорити про категорію «совків» (чи як їх тепер називають — «ватників»), а саме останні і є найбільшою проблемою Донбасу, — вважає голова краматорського «Фонду розвитку громади». — Адже «ватники» є мегаконсерваторами, тому краще апелювати до більш відомих фігур. Скажімо, якихось відомих естрадних співаків... Бо якщо про Леоніда Бикова «ватник» щось таки знає, то про Михайла Петренка точно нічого не чув. Доступніші для їхнього сприйняття більш приземлені речі (але також спільні для сходу і заходу) — гарне застілля, хороші пісні... Саме на цьому можна спробувати починати вибудовувати діалог. Це може відбуватися в умовах якихось масових заходів на площах — скажімо, народних гулянь на день міста. Навряд чи хтось зачепив би львів’ян чи тернополян, якби ті підійшли до місцевих і почали побутову розмову. Але і для такого спілкування повинен бути певний рівень підготовки».

Сергій ЛАЩЕНКО, "День" 

 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить



саттелит
Мой стоматолог