Патрік Джонс - продавець зброї, який у 34 роки залишив дружину та приїхав до Краматорська з Техасу, щоб допомагати з евакуацією з гарячих точок.
За дев’ять місяців Патрік на власні очі побачив жахи Сєверодонецька, Лисичанська, Бахмута, Торського та інших міст, куди прийшла війна. Ми розпитали про його враження від ситуації в Україні, - повідомляє видання "Pro100Media".
Чим ви займалися на батьківщині до того, як приїхати в Україну?
Я ремонтував зброю. АК, АR-15… Багато моделей. Звісно, я не експерт у всіх різновидах зброї, але маю досвід роботи з багатьма її типами.
Ви маєте спеціальну освіту?
Спеціальну ні. В Америці є освіта, але саме це я навчився робити власними силами. Я понад 13 років працював продавцем в магазинах зброї. Декілька з них займалися лише продажем. Але один був безпосередньо представництвом фірми-виробника.
Щоб займатися ремонтом зброї в США потрібна якась ліцензія чи будь-які інші дозволи?
В США закони залежать від штату. В Техасі дозволено носіння та, закономірно, продаж і ремонт зброї у спеціальних магазинах.
Як ви дізналися, що в Україні війна?
З новин. Ще у січні 2022 року Байден та інші американські політики з екранів телевізора прямо про це говорили. До того ж моя сестра одружена з українцем. Вони живуть у Вінниці. І ще тоді в нас була розмова, що скоро щось станеться, і, можливо, треба виїхати. Але тоді вона мені не повірила.
Чому ви вирішили приїхати до України?
Я хотів робити щось значуще, допомагати людям. Ще у 5 років я мріяв стати солдатом. Але не склалося. І коли почалася війна в Україні, я звернувся до Посольства України в США, сказавши, що можу виконувати бойові завдання або працювати зі зброєю. Вони мені відмовили, але надали контакти іншої організації. Почалося тривале листування за допомогою e-mail. Врешті решт я вийшов на благодійний фонд «Все буде добре», поспілкувався з його головою Ярославом Бойко і таким чином отримав змогу приїхати. В Україні я з 20 чисел квітня.
Вам допомагав хтось фінансово з оплатою проїзду або проживанням в Україні?
Ні, усі витрати я сплачував сам.
Це був перший візит до України? Що ви знали про нашу країну? Можливо, щось розповідала сестра?
Так, я тут вперше. Сестра щось розповідала, але у мене не було уявлення про країну, про людей, про життя тут.
Як ви дісталися України. Які перші враження?
Спочатку я дістався Варшави, потім – літаком в Жешув, а потім – автобусом до Львова. Там було багато людей, музиканти просто на вулицях. Мене вразило, що немає ніяких ознак війни. Потім, вже у Краматорську відкрився інший світ.
Чи ви одружені?
Так.
Як відноситься дружина до вашого рішення приїхати в Україну під час війни? Тут доволі небезпечно.
Вона не хотіла мене відпускати. Але при цьому вона розуміє мої мотиви, тож жорстких ультиматумів не ставила, перепон не чинила.
Що в Україні найбільше сподобалось?
Люди. Люди тут дуже доброзичливі.
Чим відрізняються найбільше українці та американці?
Америка дуже велика. І в кожному штаті своя культура. Я не можу пояснити різницю. Взагалі мені комфортно, як вдома, так і тут. Певні складнощі виникають через погане знання української мови.
Що найбільше не сподобалось в Україні?
Війна. Окрім цього – дороги. В Америці вони кращі.
Що найстрашнішого ви бачили під час перебування в Україні?
Я допомагав з евакуацією. Був у Сєверодонецьку, Лисичанську, Бахмуті, Торському та інших містах. Багато чого довелося бачити. Але найстрашніше, думаю, було в Зайцеві. Це неподалік від Бахмуту. Там було п’ятеро людей – чотири жінки та чоловік. Вони загинули через атаку дрона. Наша команда забирала тіла. І навіть під час цього над головою свистіли снаряди. Тобто та сторона, бачачи, що працюють волонтери, що військових там немає, намагалася нас вбити. Ми продовжували, і вже наприкінці якийсь снаряд влучив майже у те місце, де ми перебували декілька хвилин тому.
Що ви взагалі думаєте про війну в Україні?
Це дуже важко. Дуже складно. Я вважаю, що і США, і Британія, і Німеччина й інші країни, якби вони хотіли, то могли б врятувати Україну. Але тут є певні політичні нюанси. Мені здається, що вони не хочуть перемоги для росії, але не хочуть і швидкої перемоги України. На мою думку, їм вигідно, щоб все це продовжувалося якомога довше. Іншими словами, за допомогою України вони виснажують росію. Нічим іншим я не можу пояснити, чому вам не надають більш ефективну та потужну зброю та системи ППО або дають, але в мінімальній кількості. Якби таке обладнання було надано спочатку, Перемога б була значно ближчою та з меншими втратами.
Ви невдовзі повертаєтесь в Америку. Ваша місія в Україні завершена, чи ще плануєте повертатися?
Подивимось. В мене є друзі – американці та британці. Вони військові з особливого підрозділу. Щось на кшталт спецназу. Вони пропонують доєднатися до них, тому що їм потрібен перекладач і людина, яка знається на зброї. Але я ще не прийняв остаточного рішення.
Тепер дещо сумне питання. Наскільки мені відомо, в Краматорську у вас з’явився друг – цуценя на ім’я Багіра. Її підкинув хтось з мешканців міста під час видачі гуманітарної допомоги від World Central Kitchen. Наразі вона, на жаль, загибла. Якби цього не сталося, ви б забрали її з собою до Сполучених Штатів?
Так, звісно. Або в Америку, або, ймовірніше, в мене є друг у Великобританії, який сказав, що може забрати. Я зробив паспорт і усі щеплення, але транспортувати до США тварину дуже складно. У будь-якому випадку, я б її тут не залишив. На жаль, це вже не актуально.
Щоб ви хотіли сказати або побажати українцям?
Попри те, що уряди західних країн не дуже поспішають надати допомогу Україні в необхідному обсязі, більшість звичайних громадян хотіли б допомагати. Війна для українців – тяжке випробування, але й для супротивника воно надскладне. Ніхто не очікував такого потужного спротиву, і це викликає повагу. Тримайтеся!
