Україна готується до нового ракетного удару.
Хтось ще живий, але помре, розчавлений плитами перекриття будинку.
Хтось згорить у своєму авто.
Хтось поховає новонароджену дитину.
Хтось загине на роботі, борючись із вогнем палаючого трансформатора.
Хтось помре від серцевого нападу, не в змозі пережити всього цього страху.
Хтось посивіє, не в змозі додзвонитися рідним до місця завданого удару.
Чиїсь діти подорослішають набагато раніше за належний час - від шоку, страху і нерозуміння того, що відбувається.
Чийсь собака витиме на уламках зруйнованого будинку.
І за всім цим, у тому числі, стоятиме ось ці милі та усміхнені люди.
Молоді, розумні, життєрадісні.
Подумалося: от та сіра мишка, яка справа, може, мати-одиначка. Щовечора на неї чекає вдома донька, для якої мама обов'язково приносить щось смачненьке.
А от та, що ліворуч, руденька, дуже любить свою бабусю. Щоразу на неї чекають по приходу в гості бабусині пиріжки і чай з малиновим варенням.
А ось та що смугленька - цілком можливо, любителька клубних тусовок. І крутить вечорами у вихідні задком на танцполі, приковуючи погляди чоловіків.
А ось цей, попереду та в центрі – цілком можливо, любитель риболовлі. Дружина, звичайно, попилює його час від часу за хобі, але живуть вони мирно та дружно.
Хороші люди.
Розумні, безжальні вбивці. Які оперують мовою цифр та координат. І яким абсолютно начхати на те, скільки смертей і болю несе їхня робота. Бо вони не вбивають. Вони "просто виконують свою роботу".
Це співробітники секретного підрозділу Головного обчислювального центру Збройних сил РФ, які складають польотні завдання для високоточних ракет, що б'ють по Україні.
Звісно, хотілося б побажати їм пережити все те, що приносить їхня "робота" українцям. Але цього не буде. Життя несправедливе. І більшість із них житиме довго, багато хто - щасливо, і помруть лише в терміни, відведені Богом...
Віталій Виголов