У своїй відомій промові 13.5.1940 містер Черчіль сказав: "Мені нічого вам запропонувати, крім крові, праці, сліз і поту" (I have nothing to offer but blood, toil, tears and sweat).
Англія на той час сама протистояла оскаженілому агресору, союзники лише обіцяли підтримку, до стану ворогів приставали напів-опереточні режими, а міста [невдовзі] піддались жорстокому бомбардуванню.
Про кров, сльози і піт вже написано багато, і, на жаль, буде написано ще. Ми ж зараз про працю.
Наша біда (одна з) в тому, що ми досі живем савєцкіми наративами – про війну і економіку особливо. Ми знаєм лише один приклад війни і один приклад економіки.
Насправді ж людство більше воювало, ніж жило в мирних умовах, і, тим не менш – це не заважало економиці працювати і навіть розвиватись.
В нас все зупинилось
Ні, звісно, Оборонпром працює, як заведений, і потребує нових і нових робітників (до речі, зверніть увагу на вакансії). Але навіть під час війни – економіка не може фізично триматись на одному Оборонпромі.
Закриті маленькі магазини, напів-порожні полиці супермаркетів (ні, я не про паніку, тут ясно, що на це є об‘єктивні причини), закриті перукарні, ател‘є і прочий малий бізнес. Так довго бути не може: запастись на місяці вперед неможливо – ні грошами, ні продуктами. Волонтерство – це супер, але ресурси для нього потрібно десь брати. Ми проїдаєм запаси.
Нам варто звернути увагу не на "вседляфронта-вседляпобеды", коли станки в чистому полі точать снаряди (що, безумовно, важливо і потрібно в першу чергу), а скоріш на приклад батьківщини містера Черчіля в схожих умовах.
Так, там була здача алюмінію, обмеження, і навіть продуктові картки (трохи не такі, як у савєтів, але ж були), але зважте: там навіть під час Битви за Британію (тобто, найбільш жорстких нальотів люфтваффе) – працювали навіть бари.
Тут ключове слово "навіть", а не "бари", хоча "сухого закону" (знов за методичками таваріщасталєна) я не дуже розумію, але вже ладно. Смисл в тому, що якщо працюють навіть бари – то магазини вже точно.
До речі, по іншу сторону фронта – геройський герр Штірліц в березні(!) 1945-го зустрічається з жінкою де? Правильно, в кав‘ярні. Не менш геройський герр Шіндлєр слухає танго Por una cabeza де? Правильно, в ресторані. А в герра Шіндлєра ще й виробництво було, між іншим.
Тобто, економіка (звичайна, не воєнна) працювати – не переставала.
Як було – вже не буде
Звісно, зробити вигляд, що це все був (а війна продовжується, між іншим!) "кошмарний сон", і - оп! – і все повернулось "на круги своя" – не вийде. Ситуація геть змінилась, ми змінились, країна – змінилась. Достатньо навіть тектоничних демографічних зсувів, які відбулись.
Але запускатись, рухатись, відчинятись – варто. Воно не відновиться в один день і навіть в один місяць, але чим раніше почати – тим скоріше буде результат.
Ще б наш геройський Уряд підсуєтився і дав, наприклад, "податкові канікули" (а не, боже збав, "регуляцію цін"!) – то взагалі б було б супер.
UPD. Прийшла новина про скасування акцизу на пальне і зменшення ставки ПДВ на нього ж до 0%. Ну можуть же!
І в нас з‘явиться шанс не просто відбудуватись, а й мати набагато більш сильну, більш вільну і більш модерну економіку. А саме від неї залежить наше подальше життя. Інакше за що ми воюєм? – повертаючись до містера Черчіля.
Антон Дворжак
