Сьогоднішні кадри з Краматорська — це не просто хроніка війни. Це вирок ілюзії безпеки. Удар КАБ-500 по житловій забудові. На фото — мама, яка котить візочок з малюком, якому немає й трьох років, повз руїни, що щойно були чиїмось домом.
У Краматорську працює таксі. Сівши на вокзалі в авто на заднє, я відрухово берусь за ремінь — і Володимир Бортюк спиняє мене: «Ти точно хочеш могти вискочити з машини, якщо в неї влетить ефпіві». А тоді я помічаю, що водій також непристібнутий. Навіть хочеться засміятися — це ж бо так логічно тут, — але сміх застрягає в горлі.
У мене в школі (радянській школі) була одна вчителька. Хороша, в принципі, вчителька, але лише до того моменту, поки не йшлося про міжнародні відносини. І про США зокрема (а таке, з її подачі, відбувалося досить часто). І тоді миттєво (миттєво! Без будь-яких попередніх пестощів!) літня й добра за життя тітка перетворювалася на злісного оратора.