Сьогоднішні кадри з Краматорська — це не просто хроніка війни. Це вирок ілюзії безпеки. Удар КАБ-500 по житловій забудові. На фото — мама, яка котить візочок з малюком, якому немає й трьох років, повз руїни, що щойно були чиїмось домом.
Я пишу це як жінка, яка має статус ВПО більше 10-ти років, і як мати, яка двічі рятувала свого сина, вириваючи його з лап війни. Я знаю ціну кожного сумніву.
Ми маємо дивитися правді в очі. Інтенсивність використання керованих авіабомб зростає. КАБ-500 — це пів тонни смертоносної сталі. Вона не лишає шансів «правилу двох стін». Будинки складаються, як паперові. Часто вибух в Краматорську і Слов'янську стається раніше, ніж лунає сирена. Це лотерея, де ставкою є життя дитини. Кожен удар — це крок, до ще холодної весни, без світла, води та тепла. Життя з малюком у таких умовах — це не «терпіння», це виснаження дитячого організму.
Для дитини до 3 років навколишній світ має бути безпечним
Бути сьогодні на Донеччині з маленькою дитиною - травма на рівні ДНК: постійний гуркіт та страх мами «прошивають» нервову систему малюка. Це виливається в затримки розвитку, втрату мовлення та нічні жахи, які залишаться на десятиліття. Дитяча психіка просто не здатна перетравити такий обсяг горя. Дитина, яка бачить руїни замість майданчиків, звикає до насилля як до норми. Це залишає шрам на все життя, який не загоїться навіть після перемоги.
Головна помилка: «Лишаюся заради чоловіка»
Це найважчий вибір, але емоційно — це найбільша ілюзія. Чоловік — доросла людина. Він може подбати про себе, швидко переміститися, знайти укриття, хоча не обманюйте себе, в Краматорську цього ніхто не робить. Дитина — ні. Вона повністю залежить від твого рішення. Йому потрібен спокій, а не твій ризик. Для чоловіка, який залишається в місті ( лікар, поліцейський, військовий), немає більшого тягаря, ніж знати, що його родина під прицілом. Твій від’їзд — це його розв'язані руки і можливість виконувати свою роботу, знаючи, що ви в безпеці. Любов — це захист. Справжня любов до чоловіка сьогодні — це збереження його продовження, його дитини.
Любов тата — це безпека дітей. Жоден свідомий, люблячий батько не захоче, щоб його дитина щохвилини ризикувала життям «за компанію» з ним. Для справжнього тата найбільша мотивація і спокій — знати, що його родина в безпеці. Коли ви їдете, ви даєте йому можливість бути зосередженим та сильним, а не паралізованим страхом за вас.
Батьки неповнолітніх дітей, не чекайте «останнього прильоту». Стіни — це лише цегла, яку можна покласти наново. Життя дитини — неповторне. Ваша дитина не обирала жити на лінії фронту, це ви обираєте за неї.
Евакуація — це не зрада дому, це збереження майбутнього. Ми повернемося в наші міста, коли це буде можливо. Але щоб було кому повертатися і будувати нову Україну, ці діти мають вирости здоровими — і фізично, і психічно
Так, бути мамою в евакуації важко. Бути ВПО — це виклик. Але кожен день, проведений твоєю дитиною без звуку сирен — це твій величезний внесок у її майбутнє.
Обери дитину. Обери її сон без жахіть. Обери її можливість просто бути дитиною. Ми, матері, — це фундамент нації. І сьогодні наш обов’язок — зберегти життя. Навіть якщо серце залишається поруч із коханим у Краматорську, руки мають міцно тримати візочок і вести дитину до безпеки
Оберіть життя. Оберіть майбутнє. Оберіть евакуацію.
