Анатомія морального краху американського президентства.
Заява Дональда Трампа про те, що він «попросив» путіна не бити ракетами по Києву та інших містах України протягом тижня, і той “погодився”, — це не дипломатія.
Це — моральне дно, пробите з характерним самовдоволеним усміхом.
Бо з цього моменту мова вже не про війну.
Мова — про узаконення терору через особисту домовленість.
Президент Сполучених Штатів Америки — держави, яка десятиліттями була символом стримування зла, — публічно визнає:
- він не зупиняє воєнні злочини,
- не карає за них,
- не застосовує право,
а ввічливо просить вбивцю зробити паузу.
На тиждень.
Це — не мир.
Це — феодальна угода з катом, де життя мільйонів зводиться до жесту доброї волі одного злочинця.
Фото терориста в Білому домі — як символ капітуляції цінностей
Коли в Білому домі демонструється фото путіна — не як обвинуваченого, не як міжнародного злочинця, а як суб’єкта “переговорів”, — це вже не протокол.
Це — публічна легалізація терору.
Це сигнал світу:
- демократія більше не має хребта,
- право більше не є обов’язковим,
- сила — знову аргумент.
І цей сигнал чують не лише в кремлі. Його уважно читають у Пекіні, Тегерані, Пхеньяні, Каракасі.
Брехня про «24 години» і правда про 24 місяці цинізму
Трамп прийшов до влади на солодкій брехні: «Я закінчу війну в Україні за 24 години».
Сьогодні ми бачимо результат:
— ракети по житлових кварталах,
— зруйновані лікарні,
— вийняті з-під завалів немовлята,
— батьки, що сходять з розуму над могилами дітей,
— старі люди, які помирають у зруйнованих домівках, бо нікому більше за ними доглядати.
І на цьому тлі — телефонні розмови про бізнес, Цинічні повтори кремлівської брехні про «військові об’єкти», та самовихваляння: «Якби не я — путін просунувся б глибше в Україну».
Правда ж у тому, що саме завдяки цій політиці путін отримав друге дихання.
Саме завдяки демонстративній слабкості Білого дому ізоляція злочинця була зламана.
Саме завдяки персоналізованій дипломатії замість верховенства права війна стала керованим бізнес-процесом.
Війна, що калічить ще ненароджених
Є речі, про які не пишуть у зведеннях. Але вони — найстрашніші.
В Україні сьогодні народжуються діти з тяжкими патологіями, в яких навіть їжа не засвоюється. Бо їхні матері дев’ять місяців жили під сиренами, вибухами, смертю.
Бо нервова система не має імунітету від війни.
Це — відкладений злочин, наслідки якого світ буде бачити десятиліттями.
І кожен, хто сьогодні «просить» замість змушувати, — співучасник цього майбутнього болю.
«Прохання» замість закону — ознака слабкості, не гуманізму. Коли глава держави, яка має найбільшу військову, економічну і санкційну силу у світі, обирає прохання замість рамок закону, замість того щоб дати 24 години на закінчення агресії і виведення всіх окупаційних військ з окупованих територій України, це не гуманність і свідоме небажання зупинити найтяжчий злочин рф — неспровоковану агресію проти України, в супереч власноруч затвердженого закону підписаного у 2017 році.
Це — найслабша форма влади, яку тільки знала історія американського президентства.
Бо право не просять.
Право застосовують.
Вибачення — не перед Трампом. Перед Америкою
Я заздалегідь прошу вибачення не у Дональда Трампа за свій жорсткий стиль.
Я прошу вибачення перед великим американським народом.
Перед сенаторами і конгресменами, які не мовчать.
Перед губернаторами, які розуміють: авторитаризм не має партійної приналежності.
Бо коли йдеться про цинізм і ницість — це вже не республіканці чи демократи. Це — лінія між цивілізацією і її самознищенням.
Фінал без сентиментів
Звернення з проханнями до путіна — це не стратегія. Це — історична помилка, за яку доведеться платити світу.
І якщо сьогодні це не буде названо своїм ім’ям, завтра світ прокинеться в реальності, де кожен диктатор знатиме: достатньо дочекатися слабкого — і закон знову стане опцією.
