У мене вдома ніколи не діяло правило двох стін. Так побудований мій дім, середня стіна несуча, а дві інші — зовнішні.
Сьогодні в стрічках — однакові заголовки:
«Правило двох стін більше не захищає під час обстрілів».
Це не перебільшення. Це — правда.
Клята русня стає підлішою. Все смертоноснішою. «Бункерна балістика» тепер скерована на житлові будинки.
Їхня «спеціалізація» — знищувати тих, хто спить.
Дітей. Жінок. Людей похилого віку.
Просто — нас.
Це не просто війна. Це — спроба винищення. Геноцид.
Вони не просто стріляють. Вони святкують наші втрати.
Заливаються реготом під новинами про розбиті будинки й загублені душі.
Не знаю, до чого ця рефлексія.
Просто ніч.
Тиша.
Я лягаю спати й чітко розумію:
Правило двох стін більше не рятує.
А в мене вдома… воно й ніколи не рятувало...
Михайло Шерстюк, Краматорськ
