Він нагороджений відзнакою Президента України “За оборону України”.
“Для мене, як рятувальника, найголовніше — підтримка. І не лише від рідних, а й від тих, хто поруч на виїздах, під обстрілами, у диму та вогні. Наш колектив — це як один злагоджений механізм: кожен знає свою справу, кожен тримає плече товариша. Без цієї єдності неможливо ні врятувати, ні вистояти”, — Олександр Пленько, пожежний-рятувальник 30-ї державної пожежно-рятувальної частини 12-го державного пожежно-рятувального загону (м. Краматорськ).
Родом із міста Краматорськ. У лавах ДСНС — з 2021 року. Нагороджений відзнакою Президента України “За оборону України”.
Навіть після десяти років роботи на заводі Олександр зміг знайти своє справжнє покликання. Він вирішив змінити звичне життя та приєднатися до лав Служби порятунку, аби щодня допомагати людям. “Після школи я вступив до технікуму, а закінчивши його — пішов працювати на завод. Згодом мій друг запропонував мені приєднатися до лав рятувальників. Я вирішив, що саме тут від мене буде більше користі, і вже чотири роки служу в ДСНС. Не жалкую ні на мить, що тоді наважився змінити своє життя”, — ділиться рятувальник.
Повномасштабне вторгнення Олександр зустрів у рідному Краматорську. З перших днів війни він залишився на службі, розуміючи, що його допомога потрібна людям як ніколи. “На початку березня 2022 року внаслідок обстрілу Краматорська було пошкоджено житловий девʼятиповерховий будинок. В одній із квартир внаслідок влучання осколків загинула людина, а в усьому будинку були потрощені вікна, двері — погнуті. Ми ходили по квартирах, шукали постраждалих і загиблих, проводили евакуацію мешканців будинку. Виносили людей — багато було лежачих, літніх бабусь і дідусів. Пригадую, щонайменше чотирьох винесли на носилках, а тим, хто міг рухатися, допомагали виходити до машин швидкої, щоб їм надали першу допомогу”, — пригадує Олександр Пленько.
Іноді буває, що те, що бачиш перед собою, назавжди закарбовується в пам’яті. Для Олександра таким днем стала трагедія у Костянтинівці. Місто після обстрілу стояло в диму, повітря було важке від гару й розпачу. “9 серпня 2024 року в Костянтинівці окупанти завдали удару ракетою Х-38 по торговельному центру. Тоді загинули 14 людей, ще 44 були поранені. Коли ми прибули, все було в диму. Ми розбирали завали й гасили пожежу, бо під уламками залишалися постраждалі. До нас зверталися люди, які шукали своїх близьких: показували фото, питали, чи не бачили ми когось у такому одязі. А ми розуміли, що впізнати майже неможливо — усе обвуглене, чорне. То була важка зміна — і фізично, і морально”, — ділиться пожежний-рятувальник.
В Олександра є дружина, яка розуміє, наскільки важливою є не лише підтримка на відстані, а й присутність поруч. Тому разом із ним вона мешкає в Краматорську, попри всі ризики. Бо для неї бути поряд — це теж своєрідна служба: служба віри, любові й підтримки.
У вільний від служби час Олександр любить проводити з коханою дружиною, гуляючи містом разом із домашніми улюбленцями. Він також займається спортом — це допомагає підтримувати гарну фізичну форму та відновлювати душевну рівновагу після складних робочих днів.
“Я мрію, щоб скоріше закінчилася війна. А тоді вже хочу поїхати на море — просто полежати під теплим сонцем, відчути спокій і тишу”, — Олександр Пленько.
Прес-служба Головного управління ДСНС України у Донецькій області
