Я думаю, що перші миті нового року ми маємо зустріти хвилиною мовчання.
Я дивлюся на свій робочий блокнот, списаний схожими один на одного нотатками: коли народився, де вчився, де працював, сім'я, як потрапив на фронт і як загинув… і з жахом розумію, СКІЛЬКИ в ньому імен. І це – лише один Краматорськ. А скільки таких імен по всій Україні...
І болить, ниє серце. Від горя, туги, співчуття до тих, хто вже втратив рідних та близьких, та від розуміння того, що ще багато, дуже багато попереду.
Тому перший тост – за новий рік, а другий – не "чокаючись". Пам'ятая. Сумуючи. Мовчки.
А ось третій тост я скажу голосно і від щирого серця.
За ЗСУ!
ЗА З С У !!!!!
За всіх тих, хто стоїть на смерть. За всіх тих, кому віриш і на кого сподіваєшся. За всіх тих, з ким пов'язуєш надії жити далі, і не просто жити – а почуватися вільною людиною у вільній країні. За гідність та славу України. За чоловіків і жінок, чия щоденна страшна робота – на власні груди закривати дім та Батьківщину від нечисті.
За Збройні сили України!
Їм – перше привітання.
З новим роком, ЗСУ!
У нас все вийде.
Віталій Виголов