У армію її не пускав брат — він загинув на фронті.
Три богатирі — так Олена називає своїх синів. Старший, 17-річний Микита, став її головною опорою, свідомим і щирим юнаком, який завжди підтримує матір. Середньому сину — 11 років, а наймолодшому — шість. Діти ще не до кінця усвідомлюють, чому їхня мама пішла служити, але Микита вже знає: це її обов’язок. Про мотивацію йти до війська Олена розповіла для "Суспільне Донбас".
Пішла служити після звістки про загибель брата на фронті
Олена народилася в Нью-Йорку на Донеччині, а з 2011 року жила в Соледарі. До повномасштабного вторгнення вона працювала тату-майстринею та майстринею нігтьового сервісу. "Робила людям боляче за гроші", — жартує вона.
Проте бажання стати військовою з’явилося ще у 2006-2007 роках, коли її брат пішов до армії. "Я теж за ним піду!" — кричала вона тоді. Але життя внесло свої корективи: діти, робота, сімейні турботи.
До армії Олена працювала майстринею тату та нігтьового сервісу
Рішення вступити до лав ЗСУ прийшло у 2023 році. Олена вже підготувала документи, але її брат, на той момент військовий у штурмовій бригаді, категорично заборонив їй це робити. "Якщо побачу тебе тут — кінцівки повивертаю", — казав він. Олена тоді сказала: "Добре, але якщо ти пообіцяєш, що ти будеш живий".
Він загинув 1 серпня. Про смерть брата Олена дізналась 3 серпня, у день народження наймолодшого сина. І більше не вагалася, а одразу подала документи.
Діти пишаються, а я розумію, що 35 років займалась не тим
Після мобілізації Олена швидко влилася в армійське життя, бо до війська йшла усвідомлено. На базовій військовій підготовці отримала позивний "Ігла" — як тату-майстер. Але на місці служби її стали називати "Радуга". Разом із побратимами вона пройшла через психосмугу та звикла до військових буднів, попри те, що раніше ненавиділа холод і спала лише в теплому ліжку. "Я 35 років займалася не тим", — каже вона тепер.
Олена у війську
Сьогодні Олена займається діловодством та рекрутингом, допомагаючи набирати людей до Збройних сил України. Вона впевнена: якщо прийде час взяти до рук зброю, вона зробить це без вагань.
Діти підтримують матір. Це надає сил і натхнення йти далі.
Олена з синами
"Я дуже хочу помститися за смерть свого брата. Тим, що я тут, що я корисна для ЗСУ, для народу України, — я вже зробила свій внесок. Я вже не відчуваю себе якось винною, що не вберегла. Це дуже важливо. Підтримка моєї родини, моїх дітей. Коли діти кажуть: "Мама, я тобою пишаюсь". Це дуже багато".
Олена мріє повернутися до рідної Донеччини — її рідний Нью-Йорк розбитий, Соледар окупований. "Моя Батьківщина пахне по-іншому", — зізнається вона.
