"Я обрав професію рятувальника, бо для мене важливо бути там, де люди потребують допомоги, і робити все можливе, щоб врятувати життя", — каже Влас Лучанінов, пожежний-рятувальник 30-ї державної пожежно-рятувальної частини 12-го державного пожежно-рятувального загону (м. Краматорськ).
Родом із міста Краматорськ. У лавах ДСНС — з 2020 року. Нагороджений нагрудним знаком «За відвагу в надзвичайній ситуації».
Вибір професії для Власа сформувався ще у шкільні роки — тоді з’явилося перше усвідомлення, що справа порятунку людей може стати справою життя. «Після школи я свідомо пішов навчатися до Національного університету цивільного захисту України на факультет пожежної безпеки. З часом зрозумів, що не помилився з вибором: мені близька ця робота, подобається колектив і відчуття, що ти потрібен людям», — ділиться рятувальник.
24 лютого 2022 року Влас зустрів у рідному Краматорську. Спершу не повірив, що почалася війна — вибухи здавалися навчаннями. Та дуже швидко прийшло усвідомлення реальності. Він вирішив залишитися в місті, щоб допомагати людям і виконувати свій обов’язок рятувальника. «Найбільше мені запам’яталася подія 8 квітня 2022 року, коли ворог завдав удару по залізничному вокзалу в Краматорську. Я тоді перебував на чергуванні та прибув туди з особовим складом на автоцистерні. Перед вокзалом горіли кілька автомобілів — ми одразу розпочинали гасіння. Уже тоді стало зрозуміло, що є загиблі.
Коли зайшов на перон, побачив найстрашніше: багато поранених і загиблих, серед них — жінки та діти. Найважче було бачити реакцію рідних, які втратили близьких. У такі моменти ти хочеш допомогти словами, але розумієш, що жодні слова не працюють. Ця подія назавжди залишилася в пам’яті», — пригадує Влас.
Під час просування фронту на Донеччині життя Власа кардинально змінилося. Ворог безжально руйнував усе на своєму шляху — будинки, техніку, інфраструктуру. Він залишився у своєму рідному місті, усвідомлюючи, що допомога людям у цих умовах стала його головним обов’язком, навіть коли небезпека була поруч. «Одного дня, повернувшись додому після добового чергування, я зайшов додому і почув гул. Відразу після цього — два сильні вибухи. Вибухова хвиля частково пошкодила дім, але, на щастя, я отримав лише незначні поранення: мене притисло шафою, а уламками трохи порізало ноги. Коли вибіг на вулицю, побачив, що мій будинок зруйнований — дах зірвало, стіни тріснули, вікна вибиті.
На задньому дворі стояла моя машина: скло вилетіло, авто було пошкоджене. Одразу почув крики сусідів — буквально через дві хати люди потребували допомоги. Біг до них, пробираючись між проводами та уламками. Там лежав мій сусід, а його син намагався зупинити кровотечу з перебитої артерії на нозі. Я швидко дістав аптечку, наклав турнікет і бандаж, перебинтував рану, хоча сам відчував легку контузію від вибухів. Потім передав його медикам швидкої допомоги.
Не втрачаючи часу, я одягнув бойовий одяг пожежного та приєднався до рятувальників: допомагав прокладати рукавні лінії, гасити палаючі автомобілі та рятувати людей. Після цього мене відвезли до лікарні — діагностували легку контузію та подряпини на ногах. Але головне — вдалося врятувати життя та допомогти тим, хто опинився в небезпеці», — розповідає рятувальник.
Влас неодноразово залучався до ліквідації наслідків обстрілів та пожеж на Донеччині: працював у Бахмуті, гасив лісові пожежі в Лимані та допомагав постраждалим у різних містах області. Його професійність і відданість справі рятування людей неодноразово перевірялися у найскладніших ситуаціях. «Одного вечора, повернувшись після роботи в Лимані, ми вирушили на розбір завалів зруйнованого багатоквартирного будинку в Краматорську. Коли приїхали, я був у шоці: близько трьох під’їздів будинку були зруйновані вщент. Ми працювали без перерви, розбираючи завали. Під час розбору я натрапив на дівчинку — ми намагалися допомогти, але, на жаль, було вже пізно. Це було дуже важко», — пригадує надзвичайник.
У Власа є дружина, з якою вони одружилися у 2025 році. Вона перебуває на Хмельниччині та завжди підтримує його, хвилюється за безпеку чоловіка та ділить із ним усі труднощі, які приносить професія рятувальника. У вільний від служби час Влас спілкується з колегами, іноді вони відпочивають разом, ходять до лазні. До повномасштабного вторгнення він полюбляв їздити на риболовлю. Наразі більшість вільного часу проводить удома, підтримуючи зв’язок із дружиною телефоном.
«Я мрію, щоб закінчилася війна і моя дружина повернулася до Краматорська, щоб ми могли жити спокійно, нікого не турбуючи, та продовжувати працювати далі. Коли війна завершиться, я обов’язково відбудую батьківський дім, де виросли я, моя мати та бабуся. Це моє щире бажання — повернути рідному дому його колишній вигляд і затишок», — каже Влас Лучанінов.
Прес-служба Головного управління ДСНС України у Донецькій області
