Завдання - привернути увагу суспільства, бізнесу та партнерів до критичної ситуації у регіональних виданнях.
Увечері 10 лютого одразу декілька видань, що працюють у північній частині Донецької області, опулікували на своїх сайтах повідомлення про те, що вони на 48 годин припиняють роботу. І що це – свідома акція.
"11-12 лютого наше медіа тимчасово припинить публікацію новин та будь-яких інших матеріалів на усіх наших майданчиках, - йдеться у заяві редакцій.
Разом з колегам з інших медіа ми хочемо показати, як виглядає інформаційний простір без незалежних ЗМІ. Це не технічна помилка і не збій у роботі редакції. Ми свідомо обираємо мовчання.
У ініціативі візьмуть участь редакції незалежних медіа Донеччини, які частково залишились без донорського фінансування. Цей символічний жест-нагадування, що без підтримки суспільства, бізнесу та партнерів незалежні медіа можуть зникнути назавжди.
Наша мета – привернути увагу до важливості існування незалежної журналістики, яка щодня виконує критично важливу роль у суспільстві. Ми інформуємо вас про події у місті, розповідаємо про ініціативи, що змінюють життя громади, висвітлюємо проблеми, які потребують негайного вирішення. Але ця робота не може існувати без ресурсів та підтримки.
Оскільки часткова втрата донорської підтримки ставить під загрозу стабільну роботу незалежних медіа, ми змушені шукати нові шляхи для її забезпечення, аби продовжити виконувати свою місію.
Ми сподіваємось на вашу підтримку і розуміння у цей складний час. Після акції ми обов’язково повернемось до вас і розкажемо про її результати".
До акції приєдналися видання: "Pro100media Краматорська", "Kramatorsk.Post", "ОбщеЖитие", "Слов'янські відомості", "Вільне радіо", 6262.com.ua.
ЧОМУ Я ПІДТРИМУЮ АКЦІЮ КОЛЕГ
Віталій Виголов, журналіст, власник сайту «ОбщеЖитие»
Для тих, хто ще не в курсі: до сьогодні в Україні працювало безліч ЗМІ, основою фінансової стабільності яких були закордонні гранти. Левову частку цих коштів проїдали гіганти на кшталт «Української правди», а крихтами зі столу харчувалися регіональні видання. Нова адміністрація президента США Дональда Трампа одним махом закрила ці програми допомоги, і подальше існування цілого списку українських ЗМІ, особливо регіональних, тепер під великим питанням.
Чому я, власник сайту, який НІКОЛИ не отримував грантову допомогу, вирішив підтримати колег? Я хочу бути послідовним.
Традиційна система роботи незалежних ЗМІ передбачає, що основою їхнього фінансового благополуччя має бути реклама. І це – працювало, зокрема у Краматорську. Але ця система впала в один день, саме - 24 лютого 2022 року. Людям стало не до реклами. Війна принесла безгрошів'я. Все майбутнє опинилося під питанням. Для всіх.
Особливо гостро, боляче і, що головне – миттєво ця проблема вдарила по невеликих ЗМІ у регіонах, безпосередньо наближених до лінії фронту. Редакції припиняли своє існування одна одною. Але що відбувалося з іншого боку, ворога?
А з іншого боку, буквально стіною валило те, що називається «інформаційна війна». Одразу після захоплення Маріуполя, на вулицях напівзруйнованого міста з'явилися автомобілі-пересувні телевізори. Одна за іншою розширювали (і розширюють) мовлення російські радіостанції, агресивно наставав Інтернет. І все це несе у собі російську пропаганду. На зачищене поле. Звідки фізично зникли усі українські ЗМІ.
Ось чому зараз кажуть «ми програли інформаційну війну».
Ті, хто відчайдушно намагався вижити – зуміли виграти, домогтися, вигризти закордонні гранти та продовжити роботу. Але таких – лічені одиниці. І тепер їм знову виникла смертельна небезпека.
У чому моя «послідовність»?
Усі останні 3 роки я регулярно порушував у соцмережах проблему регіональних ЗМІ, які опинилися в прифронтових зонах. І я наполягав і наполягаю: без конкретної, предметної, адресної фінансової допомоги з боку держави в умовах ВІЙНИ регіональні видання приречені на загибель.
Спостерігаючи за «медіафорумами» у столиці, де колеги-«грантовики» філософсько-ідилічно міркували про те, що «підтримка ЗМІ з боку держави призведе до контролю за ЗМІ з боку держави», я іронічно посміхався. І ось прийшла година «Х». І вже не до посмішок та філософій. Завтра більшості колег просто нема буде чого, даруйте, жерти. І скільки закриється видань – страшно подумати. А значить, у нашій захисній інформаційній стіні знову виникне безліч проломів та дірок. Через які поллється російське лайно.
Впевнений, що ця акція швидких та реальних результатів не принесе. Але якщо хоч 1% від неї, хоч би м'яко, пальчиком, стукне в київські кабінети, і там хоч на секунду замисляться про масову загибель регіональних ЗМІ через безгрошів'я, спричинене ВІЙНОЮ, - акція буде недаремною. Не можна кидати інформаційне поле на поталу ворогові, злочинно покладатися лише на те, що журналістам допоможе вижити добрий зарубіжний дядько. Якщо ми вважаємо одним із своїх досягнень наявність вільної преси – у воєнний час кидати цю пресу напризволяще і під танки – не можна.
Не можна робити ті самі помилки в інформаційній війні раз за разом!
48 годин мовчання розпочалися. Щиро сподіваюся на розуміння читачів.
