Після авіаудару по приватному сектору Добропілля рятувальники уважно оглядали кожен зруйнований двір. Серед уламків і пилу — раптом тихе скавуління. Ледь чутне, але живе.
Під купою цегли й обгорілих дощок, серед руїн будинку, ховалася собака. Її шерсть була вкрита пилом, очі — перелякані, але сповнені надії. Вона не рухалася, лише тремтіла й тихо скиглила, ніби боялася, що про неї забудуть.
Надзвичайники Донеччини, обережно розбираючи завали цеглина за цеглиною, не полишали спроб знайти того, хто кликав по допомогу. І коли нарешті її побачили — вона дивилася великими очима, сповненими страху й віри водночас.
Рятувальники дістали собаку з-під уламків і пригорнули — як живу надію серед розрухи.
Тремтячи, вона тулилася до свого рятівника, вдивлялася просто в очі — і в цьому погляді було все: біль, страх і вдячність. За життя.
Тварину передали сусідам, які впізнали в ній свою улюбленицю.
Серед війни, болю й попелу саме такі миті нагадують: життя завжди має значення. Навіть коли навколо — лише руїни.
Прес-служба Головне управління ДСНС України у Донецькій області
