Дивлячись на те, що відбувається в Краматорську та у соцмережах, хочу дещо сказати.
Я розумію, що я зараз сиджу у Краматорську та умнічаю, що мені простіше, але...
Краматорці почали повертатися або замислюватися над цим... Людоньки, ні!!! Зарано! Знаю, що ТАМ дуже складно. Знаю, що ТАМ майже немає роботи. Все розумію... Спробуйте. Спробуйте знов зробити шаг. Розумієте, евакуація була не просто так... А для того, щоб максимально довго підтримати місто живим, а у разі активних бойових дій - не бути живим щитом.
Тут теж немає роботи. Тут не працюють магазини. А в тих, що працюють, зависокі ціни. Тут майже не працює доставка та дуже мало палива. Цього ледь вистачає на ту кількість людей, яка залишилася для підтримки життєдіяльності міста. Люди повертаються та одразу стають в чергу на отримання гуманітарної допомоги. А вона тут зовсім не така, як там, звідки вони приїхали. Вона розрахована на те, щоб трохи підтримати, а не прокормити. Розумієте?
Але то усе лірика. Головне - орда, що вперто наближається до міста. Окрім Арестовича, необхідно вивчати інші джерела. Ще краще - спілкуватися з військовими. Контрнаступ? ...
Для розуміння. Авдіївка, Святогірськ, Лиман - знищуються. Бахмут - під постійними обстрілами. Миколаївка, Слов'янськ, Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка - регулярні прильоти ракет, а інколи й дальньобійного РСЗВ. Тут небезпечно! Наші військові - найкращі у світі! Проте орда дуже чисельна та абсолютно не жаліє своїх орків. Їх дуже складно стримувати...
Схаменіться! Я дуже хочу помилятися у своїх прогнозах. Я усім серцем бажаю, щоб з Краматорськом все було добре. Проте я б своїх дітей зараз сюди не повернув!!!
Ми не здамо своє місто! Але для цього потрібно, щоб кожен вніс свою переможну часточку. Бути відсутнім у місті - це теж свій вклад!
