На війні для мене одне з найсильніших вражень залишає навіть не постійне почуття небезпеки і можливість смерті, а відвідування чужих будинків і квартир.
Фото усміхнених щасливих людей, що залишилися на стінах, речі які висять на тремпелі (плечіку), налита вода в електрочайнику, яку вже ніхто не заварить для чаю.
Я бачу як люди старались, заробляли щоб зробити свій будинок комфортним: робили балкон, перепланували кухню, завезли ось нещодавно на вигляд нові меблі… а потім різко, в один день втікали. Від російської катастрофи. Усе покинули. Рятувалися швидко. Навіть воду у чайнику залишили. Мабуть, попили чай перед дорогою. А може й не встигли – їх гнав російський обстріл.
Я відчуваю незручність від свого перебування в чужому житлі без запрошення. І заходячи до зруйнованого чужого житла внутрішньо прошу вибачення у власників. Мені здається так правильніше. А від житла там часто залишилися лише кілька стін з чотирьох.
Я бажаю Вам мої читачі повернуться до своїх будинків і допити залишений чай, очистити від пилу залишені речі.
Бажаю Вам, що б вам не довелося більше ніколи рятуватися від війни, яку принесла росія!
Віталік «Донецк» Овчаренко, солдат української армії
