Свідка затримали за те, що він одержав наркотичні речовини від… потерпілого.
Більше, ніж пів року тягнеться катавасія з комбатом батальйону Павлом Лановенко, який начебто відбив селезінку підлеглому. І за цей час із фігурантами справи сталося багато цікавого, - пише видання "Цензор.нет".
Головне, що комбат перебуває на волі. Вже минули всі терміни особистих зобов’язань. Тобто він може нормально пересуватися, не закритий у чотирьох стінах удома. Хоча і це порівняно з місяцем в’язниці також видається раєм. Але попри те, що Павло Лановенко, позивний Морпіх, вчасно з’являється на всі засідання, дає свідчення і спілкується з представниками прокуратури, тим не менш, регулярно порушується питання зміни запобіжного заходу. Його хочуть ув’язнити знову. Декілька тижнів тому відбулося засідання, пов’язане саме зі зміною запобіжного заходу. На щастя, суд не підтримав прохання прокурора…
- Павле, на якому етапі зараз сама справа?
- Мені і моїм адвокатам уже надали матеріали справи для ознайомлення. Вона має з дня на день бути передана в суд. Почнуться засідання по суті. Але за цей час, поки все це тягнеться, відбулося декілька цікавих подій. Один із свідків, що проходить у справі, був затриманий з великою партією наркотичних речовин. Це командир того ВОПу, де ніс службу потерпілий. Найцікавіше, що ці речовини свідку передав саме цей потерпілий. Одразу після того, як мені пред’явили обвинувачення, всі говорили, що цей боєць нічого не вживав, що він – невинний, постраждав від жорстокого командира, тобто від мене. Зауважу ще раз – я його не бив. І хто відбив йому селезінку, не знаю дотепер, але охочих завжди було багато, бо він і його постійний наркотичний стан дістали багатьох… І от під час збору даних, слідчих дій, він передає свідку у справі наркотичні речовини… У цього свідка виявили наркотичні речовини в крові. Чи варто такому свідку вірити? Та й чи не є це все підтвердженням моїх слів про те, що потерпілий – злісний наркоман?
- Коли ти вперше побачив постраждалого після твого затримання? Він з’являвся до суду? У вас була змога поспілкуватися?
- Уперше після грудня, коли все сталося, я побачив потерпілого в суді, під час допиту свідків. Слідчий ДБР клопотав, щоб їх допитати. Він постійно ховав очі від мене. Це було дуже помітно. Був ще випадок, коли ми несподівано пересіклися у Волновасі. Побачивши мене, потерпілий підійшов і почав вибачатися. Я йому на це відповів: "Бог тобі суддя". Він продовжив говорити, несподівано зізнався, що я йому ледь не другий батько, що йому дуже прикро за все, що відбувається... Я відразу подзвонив своєму адвокату, повідомив йому про цю зустріч. Бо нам не можна спілкуватися – це припис суду. Адвокат переживав, що це провокація.
- Як поводяться свідки у справі?
- Багато запитань до них. Один змінив свої слова – як він сам зазначив, це сталося після бесіди з прокурором. І відмовився назвати своє прізвище… Другий свідок сказав, що бере участь у справі тому, що у нього є претензії до мене – за якісь його порушення на рік ми відклали присвоєння йому військового звання. Тобто тут є особиста неприязнь…
- Чому, як ти думаєш, проти тебе почали цю справу?
- Щоб я не повернувся на службу. Майже два місяці тому в мене закінчився контракт. Я написав рапорт на подовження служби, готовий підписати контракт ще на один термін. Але мені нічого не відповідають досі. Рішення мають ухвалити в оперативному командуванні, але щось ніяк... Я не отримав ані листа, що зі мною не бажають подовжити контракт, ані нового контракту. Це для мене вилилось у велику проблему, бо я не можу піти на іншу роботу. І при цьому не отримую грошей в армії. Для мене, як для чоловіка, принизливо не мати можливості забезпечувати родину матеріально.
Завжди загострення ситуацій призводять ще й до несподіваних проблем із здоров’ям. Павло не дуже схильний жалітися чи розповідати про свої негаразди. Тільки завдяки спільним знайомим я дізналася, що за цей час він переніс складну операцію. На прямі мої запитання Морпіх не міг не відповісти.
- У 2017 році я зазнав уламкового поранення ноги з переломом гомілкової кістки, - говорить Павло. – Постраждали сухожилля та зв’язки. Мене тоді оперували, лікарі поставили метал. Усі ці роки він мене не турбував, а декілька місяців тому з’явилися неприємні симптоми. Обстеження виявило відторгнення металу, мені призначили термінову операцію, яку зробили в Маріуполі. Не так давно зняли шви, призначили ще й реабілітацію. Поки я ходжу, спираючись на паличку, тому що не можна ступати на ногу повністю.
- Чому тобі знову хочуть змінити запобіжний захід?
- Навіть не знаю. Але до цього навіть докладають зусилля. Місцева поліція намагалася впіймати мене, що я не виконую судові приписи. Але це не вдалося їм зробити – я нічого жодного разу не порушив. Несподівано закинули мені, що я закордонний паспорт не здав – але навіть довідка є у нас на руках, що паспорт прийнятий слідчим... Намагаються впіймати мене на чомусь, аби довести, що я таки не даремно потрапив у справу. Але щось ніяк їм це не вдається.
При цьому в одного свідка вени поколоті, в крові виявлено наркотичну речовину. Крім того, на так званого потерпілого заведена справа у зв’язку із його самовільним залишенням частини (СЗЧ), які неодноразово ставалися, коли мене вже не було на посаді комбата…
- Хто тебе підтримує?
- Генерал Содоль був на судах і в гості заїжджав, коли мені призначили домашній арешт. Бійці-добровольці постійно приїжджають на судові засідання, підлеглі регулярно перевідують мене, ми спілкуємося.
- Ти ображений на все, що сталося?
- Образи немає. У мене більше злість на певних осіб, які ідуть на поводу у прокурорів. Таке враження, що армією управляють саме прокурори. На кожного офіцера може бути якийсь компромат. І в який момент його витягнуть і на кого – залежить винятково від ситуації, від того, подобаєшся ти комусь чи ні.
Мені дуже гірко констатувати, що підрозділ, який за півтора року, коли я там був комбатом, став найкращим підрозділом оперативного командування "Південь", тепер повністю зруйнований. 140 осіб покинули батальйон. І люди хочуть звільнятися надалі. Багато хто перевівся в інші частини. Це прикро. Я знаю, що періодично бувають дзвінки на гарячу лінію Міністерства оборони, тому що виникають проблеми з харчуванням. У мене ніколи такого не було.
Підрозділ знищили… Багато майна, яке було зібране, ледь познаходилося, коли я почав все приводити до ладу, тепер зникло. Я точно знаю, що 40-місний автобус, відновлений завдяки підприємству "Запоріжсталь", зник з території частини. Так само в невідомому напрямку поїхав волонтерський МАЗ на цивільних номерах. Коли мене призначили командиром і довелося розбиратися з майном підрозділу, я його знайшов, бо він проходив за документами, мені допомогли його відремонтувати. Перед тим, як мене закрили на гауптвахті, волонтери привезли 700 швейцарських ковдр, але до бійців вони чомусь не дійшли. Поки було холодно, вони вкривалися старими армійськими. Де ділися ці нові, сучасні? Соромно про таке говорити, але навіть посуд з їдальні почав зникати. Обладнання для їдальні, яке б полегшило роботу кухарям, не можуть встановити – воно стоїть запаковане на складі. Це зараз нікому не цікаво. Цікаво посадити мене у в’язницю…
ПО ТЕМI: В Краматорске суд изменил меру пресечения для комбата Павла Лановенко
