Ухилісти тікають із країни - чи можна направити їх боягузтво на користь армії?
Декілька днів тому українське суспільство було шоковане одкровеннями якогось «відомого» комусь коміка Андрія Щегеля, який, зумівши втекти до Туреччини, чесно і відверто заявив журналісту Роману Скрипіну свою думку про тих, хто сьогодні бореться з росіянами зі зброєю в руках: "Я виходжу з того, що це вибір хлопців - гинути".
Комік додав, що, зумівши втекти, він "попіклувався про своє здоров'я" і "реалізував своє право на ох*єнне життя".
В інтерв'ю було ще багато подібних месиджів, суть яких полягала в тому, що чувак із витатуйованим хрестом на грудях оцінює себе як особистість найбільшої цінності.
Реакція з боку українського суспільства була очікуваною. Тому вже наступного дня після інтерв'ю заробітчанин ротом Андрій Щегель змушений був опублікувати в Інеті відеозвернення зі словами каяття та проханням «зрозуміти-пробачити-прийняти».
Щоправда, і це, у свою чергу, теж було частиною похабної та дешевої клоунади, бо того ж дня в Мережі випливло відеоспілкування Щегеля з колегами за професією, де про «каяття» та «прощення», м'яко кажучи, немає й мови.
Загалом, блядство у всій красі і «За деньги - да».
Але, хоч би скільки кривлялася щегельна мавпа з кільцем у носі, її відеоодкровення ідеально висвітлили проблему: ми маємо досить високий відсоток чоловіків призовного віку, які категорично не хочуть йти в армію, йти на війну.
Проблема – серйозна. Це і примусове вручення повісток прямо на вулицях, у кафе та транспорті, це і щоденні повідомлення Держприкордонслужби про затримання чергової партії ухилістів поблизу кордону. Тобто реальність демонструє крайнощі: хтось відчайдушно б'ється з ворогом і вмирає, спокійно дивлячись йому в очі зі словами «Слава Україні», а хтось повзе по ночі в очеретах, перевдягається у жіночу сукню та гарячково шукає, кого б «підмазати», щоб перетнути кордон.
Питання не в тому, що добре, а що погано. Сама історія показує, що «ухилісти» були, є і будуть у всіх країнах, на всіх війнах. Як правило, з чоловіків, виловлених де-небудь і примусово відправлених під рушницю, хороших солдатів і героїв не виходить: у кращому випадку це просто баласт. Тоді до чого вся ця розмова?
Днями, переглядаючи коментарі під повідомленням про затримання на кордоні чергової партії «уклоністів», мені потрапила цікава фраза про те, що це явище можна зупинити якщо не повністю, то дуже суттєво. Як? Вести офіційну платню за відмову служити в армії.
«Чи потребує українська армія в грошах? Потребує - пише автор. – Чи потрібні українській армії солдати-труси? Ні, не треба. То чому б не запровадити законний механізм, який вирішить цю проблему? 10-20 тисяч доларів офіційного внеску, довідка на руки – і не треба нікуди збігати. Нема грошей? Брехня. Посередники-перевізники на кордоні зараз «косять бабки» так, що вистачить і дітям, і онукам…»
Цінічно? Так. Непатріотично? Так. Чи практично? І теж – так.
Дискусійно? Так, дуже.
Ще раз: українська армія «м'ясом» не воює. Потрапити добровольцю у військкомат, як і раніше, не так вже й просто. Штурмові батальйони до «Гвардії наступу» набрали протягом місяця. Тоді навіщо відправляти в армію баласт замість того, щоб офіційно отримати з нього додаткові кошти на захист країни?
Абсолютно логічним тут буде заперечення на тему соціальної нерівності: мовляв, несправедливо, коли у когось є фінансові можливості, а в інших – ні. Але давайте будемо правдивими до цинічності: соціальна нерівність і так уже була і є, і вона незнищенна, у тому числі революціями. Чи не краще розлучитися з ілюзіями та самообманом?
Розвиваючи тему, цілком можна (і потрібно) запровадити обмеження для громадян, які віддадуть перевагу законному відкупу від служби в армії. Якщо такий громадянин виявився не готовим захищати державу – це означає, що для нього довічно має бути закритий доступ на будь-які посади в органах законодавчої, судової та виконавчої влади всіх рівнів. Є мільйон інших галузей, де можна заробляти собі на життя.
Можливо, це має торкнутися і виборчих прав. І - так, міра має бути довічною. Без варіантів.
Можливо, комусь подібна пропозиція (про відкуп) здасться дикою, але альтернатива у вигляді щегелів виглядає значно потворнішою.
Обговоримо?
Віталій Виголов
