За останній рік на Донбасі, мабуть, не залишилося жодної людини, яка б не бачила картин подібних до тієї, яка потрапила на це фото.
Це – Дружківка, Благодійний Фонд Едуарда Мкртчана показав невеликий фотозвіт про допомогу мешканцям багатоповерхівок, які втратили вікна внаслідок російських обстрілів. Подібні картини – у кожному місті та селищі, скрізь та повсюдно. Але це фото чомусь пройняло до кісток. Як то кажуть – торкнуло.
ВОНИ хочуть позбавити нас світла. ВОНИ хочуть позбавити нас Сонця. ВОНИ хочуть позбавити нас, наших дітей та наших батьків, наших друзів та знайомих, наших коханих взагалі всього того, що називається Життя.
ВОНИ хочуть нас вбити.
Можливо, у НІХ є на те якісь мотиви та причини, але мені на всі ці «обґрунтування» глибоко насрати. Ці ЇХ мотиви та причини лікуються лише одним способом, який успішно та багаторазово демонструють наші ЗСУ: вогнем, розжареним залізом, автоматною чергою, гранатою з безпілотника, пострілом зі «Стугни» та залпом «Хаймарса». І це допомагає, та ще й як! Але болить інше.
Вчора російські пропагандони показали, як у змученому, рознесеному бомбами та снарядами Маріуполі, у місті, де бетон та бите скло досі перемішані з розірваними тілами городян, купка ублюдків вилізла привітати заїжджого фюрера. І кланялися, і ручки до серця прикладали, і дякували так низько, що хіба що не прикладалися до ширинки дорогого гостя. А може, і приклалися, і відсмоктували, та ТБ-ценура не пропустила. І таких – нікчемних, блювотно-мерзких, оранусів, по всіх навколишніх населених пунктах – багато. Дуже багато.
Днями я розмовляв із хлопцем із Краматорська, який уже рік не розлучається з автоматом. До житлового мікрорайону, де живе (мешкав) він та його родина у Краматорську, вже кілька разів прилітало. Хлопець на 100% знає, що автора-навідника першого прильоту спіймали і скоро судитимуть. «Нехай дякує Богові, що його затримали за Законом, - спокійно пояснив мені хлопець. - Легко відбувся. Ми б поговорили з ним по-іншому. Землю під собою б жер, їм же обоссану ... »
Нам треба думати про це вже зараз. Нам потрібно дуже щільно та детально, жорстко та безкомпромісно, розробляти та готувати до найближчого майбутнього законодавчі акти про депортацію значної кількості людей. Їх, подібних до маріупольських оранусів, буде чимало.
Масово садити їх по в'язницях – безцільно та руйнівно для платників податків; сподіватися, що в'язниця їх «перевиховає» – наївно. Так звані «люди», свідомість яких анітрохи не похитнули навіть залпи російських РСЗВ по житлових багатоповерхівках – це не «громадяни» і не члени суспільства, українського суспільства – точно. Це - гнилизна, єдиний спосіб боротьби з якою - це відсікання і відправлення туди, де вони почуваються в природному, гнійно-живильному середовищі: в Росії.
Інакше всі нинішні жертви будуть марними. Усі ненароджені діти, обірвані життя, молоді вдови, знищені міста та села, біль та кров, – все це буде марним, бо гнилизна знову візьметься за своє.
І знову спробує закрити нам світло у вікні.
Віталій Виголов
Комментарии