Кілька днів тому дуже гарне інтернет-видання «Pro100media» опублікувало замітку про те, як у Краматорську окремі особи торгують гуманітарною допомогою.
Пани, набравши в благодійній організації речей, винесла їх на Критий ринок, а коли ії, що називається, вперли на місці злочину, вона ще й стала загрожувати оператору відеозйомки судом. Причому в ролі «оператора» виступала якраз представниця благодійної організації, де жінка і затарилася безкоштовно предметами майбутньої торгівлі.
Найбільше мене в цій історії вразили коментарі у соцмережах. Автори більш ніж половини цих коментарів, події жінки виправдовували. Найпоширеніші аргументи звучали так: «А що такого?», «А може, цій жінці нема чим платити за комуналку?», «А якщо вона таким чином заробляє собі на хліб?!», і, нарешті, найкозирніший: «Інші, які при владі, гребуть значно більше; теж мені, знайшли злочинницю!
Це – пекло. Пекло у мізках. І ось чому.
В рамках обраної за життя професії, а також через обставини останніх років, що склалися, я багато разів був на благодійних заходах, спрямованих на збір допомоги на підтримку українців, які страждають від агресії російської мразоти. Заходи відбувалися як на території України, так і за її межами. І я особисто бачив емоції, які відчували люди, які приносили на ці благодійні заходи речі та гроші.
Ці люди могли нікуди не приходити та нічого не приносити. Цим людям могло бути взагалі похер на Україну. Але в цих людей щось боліло. Ці люди щиро співчували. І ці люди хотіли допомогти. Хто чим міг.
Ці люди поводилися, як Люди. У кожного з них – тих, хто приносив речі, хто виписував чек, кидав купюри в урни для збирання грошей, був перед очима, нехай уявний – так, хай так! – образ українців, яким вони своїми діями можуть надати хоч якусь допомогу.
І ніхто з них при цьому не чекав і не чекає, що кінцевим результатом їхніх добрих спонукань буде плювок, яким у відповідь їм запустять в обличчя. У вигляді того, що на їхніх найкращих почуттях та емоціях хтось робитиме гроші.
І ось тут і починаються питання на тему "Яка різниця?"
Це про масштаби та величини.
Ах, як різко і жваво реагує наше суспільство на інформацію про те, що в місті N керівник благодійної організації попався на махінаціях з «гуманітаркою»! Поради «повісити» - найзвичайніше при цьому побажання, і я особисто з цим гіпотетичним покаранням абсолютно солідарний.
Ще бурхливіша реакція в суспільстві відбувається, коли на торгівлі «гуманітаркою» викривається хтось із представників влади. Вже тут скроблені співгромадяни бажанням «повісити» не обмежуються. Вони прагнуть для злодіїв від влади чогось ще екзотичнішого.
Але тут з'являється інший бік медалі. Якщо в уяві народу масштаби розкрадання «гуманітарки» представниками влади настільки величезні, то що, мовляв, означають винесені на ринок Мар'єю Іванівною штани, пачка памперсів та пара пакетів макаронів з отриманої гуманітарної допомоги?
Привіт, той самий козирний аргумент: «Інші, які при владі, гребуть набагато більше, теж мені знайшли злочинця!» Але як же колишнє бажання когось там повісити за такі самі дії? Чим, крім соціального статусу, відрізняються ці гуманітарні злодії та махінатори від дрібної сошки, яка заробляє тим самим?
Пішла на ринок торгувати «гуманітаркою», щоб заплатити за комуналку – ви зараз серйозно?!
Як автор, повинен зізнатися, що кінцівку цих нотаток я переробляв багато разів. Аж надто велика була спокуса вдаритися в моралізаторство або скотитися до лайки. Тому що спроби виправдати перепродаж гуманітарної допомоги – це щось сюрреалістичне, але воно є, ось воно.
Скажу так: кожен факт крадіжки чи торгівлі гуманітарною допомогою – це образа, насамперед, почуттів тих, хто жертвує та допомагає. І чим більше таких образ – тим вищі шанси на те, що допомогу не отримають ті, хто її справді потребує, тут і зараз. (Причому цілком можливо, що в ролі людини, якій не вистачило життєво необхідної допомоги, опинитеся саме ви. Але торговцям буде на це все одно, вони вже свою «копієчку» заробили).
Плювання в обличчя, як і в душу, не стираються і не забуваються.
І тому всі спроби якось виправдати злодіїв, спекулянтів та шахраїв – це мерзота. Це мерзота, слабоволість та примітивізм мислення. Яке дозволяє зробити припущення про те, що ті, хто виправдовує злодіїв, спекулянтів та шахраїв – самі такі самі.
Злодій має сидіти у в'язниці. Інакше – не виживемо.
Віталій Виголов
